Головна Сценарії

Аналіз вірша Симонова «Той найдовший день року…. Той найдовший день у році… Той найдовший день у році співу

Той найдовший день у році
З його безхмарною погодою
Нам видав спільне лихо
На всіх, на всі чотири роки.
Вона такою вдавила слід
І стільки додолу поклала,
Що двадцять років та тридцять років
Живим не віриться, що живі.
А до мертвих, виправивши квиток,
Все їде хтось із близьких,
І час додає до списків
Ще когось, кого немає.
І ставить,
ставить
обеліски.

(No Ratings Yet)

Ще вірші:

Любила дуже плакати таємно, Мовчати, ніби злітати. Невидиме – бачити явно. До гострого болю співчувати Квітці, травині та пташеняті, Сусідській бабці та сліпцю… Ще – тому в ямщицькій...
Це було ще до Другої світової, до великої війнидо порослих травою і закутаних у дим обрисів. Нам відомо тепер, що трапилося потім, але досі стоїть мій батьківський...
Бачу сон. Шлях чорний. Білий кінь. Стопа завзята. І на цьому на коні їде мила до мене. Їде, їде мила, Тільки нелюба. Ех, береза російська! Шлях дорога вузька. Цю милу, як...
Природа — найбездоганніший майстер, який спіткав досконалість ремесла. І все, що їй доступне та підвладне, До висоти мистецтва піднесла. І чудеса являти не перестала: Її творіння дивно гарні І в...
У тринадцятому році, ще не розуміючи, Що буде з нами, що на нас чекає,- Шампанського келихи піднімаючи, Ми весело зустрічали - Новий рік. Як ми постаріли! Минають роки, Минають роки...
Так від іншого світу ми міцно в Росії були відрізані, Що всі, що поїхали хоч до першої війни, Хоч у сімнадцятому, хоч у сорокових, Існували для нас десь в історії, Персонажами...
У глибині України, На занедбаній станції, що втратила назву від німецького снаряда, біля померлої матері — чорної та довгої — закоченівала дівчинка біля огорожі. У привокзальному сквері лежали трупи; Вона...
Показували страуса у Пасажі. Холодна коробка магазину, І сіре світло з-під скляного даху, Та ця гас на прилавку - Він до всього давним-давно звик. Насміхнувшись, на сонні очі насунув фіолетові...
«Безпечно теки, Волга-матінка, Через всю святу Русь до синього моря; Що не пив, не каламутив тебе лютий ворог, Не багрив своєю поганою кров'ю, Ні ногою він не тупцював берегів твоїх,...
Прийшла сумна старість року, Зима, восени золотою; Осиротіла вся природа, Іванов, друже мій любий! Ах, скоро вічності безодня Цього часу поглине сина, І цього вже не буде рік. Його...

„ТИЙ НАЙДОВГИЙ ДЕНЬ НА РОКУ...”
Костянтин/Кирило Михайлович Симонов (1915-1979 р.)
Переклад з російської на болгарську мову: Красимир Георгієв

ОНЗІ НАЙ-Д'ЛЬГ ДЕН

Денят з най-д'лгата сліду
в безхмарному просторі сині
стовари общата біда
за цілі чотири години.

Така розрів чаду,
народ зорі в зем'ята сива,
че віче тридесет літа
не ні се вірва, чого живи.

Км м'ртвіте з квиток, без голос
п'туват често техні близькі
і час доп'лва списък
з пореден, който не є з нас...
І вдига,
вдига
обеліски.

Наголоси
ОНЗІ НАЙ-Д'ЛЬГ ДЕН

Денят з най-д'лгата сліду
в безхмарному просторі сині
стовари обштату біда
за цілі чотири роки.

Така розрови чаду,
народ зорі в зем'ята сіва,
че вече тридесет літа
не ні се вірва, аніж живі.

Км мьртвіте з квиток, без голосів
пьтуват често технічні ближчі
і час додатку список
з порід, якийсь не з нас...
І вдига, вдига обеліски.

Переклад від російської язик на б'лгарськи язик: Красимир Георгієв

Костянтин Симонов
ТІЙ НАЙДОВГИЙ ДЕНЬ НА РОКУ...

Той найдовший день у році
З його безхмарною погодою
Нам видав спільне лихо
На всіх, на всі чотири роки.

Вона такою вдавила слід
І стільки додолу поклала,
Що двадцять років та тридцять років
Живим не віриться, що живі.

А до мертвих, виправивши квиток,
Все їде хтось із близьких,
І час додає до списків
Ще когось, кого немає.
І ставить,
ставить
обеліски.

ТІЙ САМИЙ ДОВШИЙ ДЕНЬ… (переклад з російської на українську мову: Микола Сисойлов)

Той самий довгий день на рік
З далекозорістю пророка
Нам бачив спільний оберіг
На всіх, на всі чотири роки.

Біда такий вдавила слід,
Стількох у могилу поклала,
Що двадцять літ і тридцять літ
Живим не віриться, що живі.

До мертвих, кинувши вдома",
Все їде хтось із рідних і близьких,
А година – все додає до списків
Ще когось, кого немає…
І ставити,
ставити
обеліски.

---------------
Рускіят письменник, співає, драматург, публіцист і громадський дієць Костянтин Симонов (Костянтин/Кирило Михайлович Симонов) е роден на 28 листопада 1915 р. в Санкт Петербург. Зав'ршва Літературна інститут „Максим Гірки” (1938 р). Член на С'юза на светските письменники (1938 р.). Автори на сітки віршування, серед които „Переможець” (1937 р.), „Павло Чорний” (1938 р.), „Льодове побоїще” (1938 р.), „Справжні люди” (1938 р.), „Дорожні вірші” ” (1939 р.), „Вірші тридцять дев'ятого року” (1940 р.), „Суворов. Поема” (1940 р.), „Син артилериста” (1941 р.), „Вірші 41-го року” (1942 р.), „Фронтові вірші” (1942 р.), „З тобою і без тебе” (1942 р.), „Війна. Вірші 1937-1943” (1944 р.), „Друзі та вороги” (1952 р.), „Вірші 1954 року” (1955 р.), „Іван та Мар'я” (1958 р.), „25 віршів та одна поема ” (1968 р.), „В'єтнам, зима 70-го” (1971 р.), на книги з повісті, романи та пієси като „Дні та ночі“ (1944 р.), „Російські люди“ (1942 р.) , „Горда людина“ (1945 р.), „Товариші по зброї“ (1952 р.), „Живі та мертві“ (1959 р.), „Четвертий“ (1961 р.), „Солдатами не народжуються“ (1964 р. .), „Останнє літо“ (1971 р.) та багато інших. ін Багато від твору му са екранізування. Носії на десітки нагороди та відзнаки, серед яких Д'ржавната нагорода на СРСР через 1942, 1943, 1946, 1947, 1949 і 1950 р. Умира на 28 серпня 1979 р. в Москва.

Рецензії

Як приємно бачити СЛОВ'ЯНСЬКЕ ТРІО, Красимир та Микола. Вірші Костянтина Симонова гарно звучать і у Ваших перекладах. Я люблю вірші та прозу Симонова. До речі, Симонов 1941 року побував на нашій землі. Описав подвиг Паші Анощенко, мешканки селища Соляне. Не залишив він поза увагою й страшні деталі про те, як необстріляні бійці та командири губилися під час першого зіткнення з ворогом. Важкі та численні втрати зазнавали...
А Паша Анощенко виявила мужність та холоднокровність, вона полковий міномет, причеплений до її машини, відігнала на полі бою. Під обстрілом гнала машину та доставила міномет. Возила вона та ящики з патронами, мінами, снарядами.

Як радісно бачити Вашу співпрацю у ПОЕЗІЇ! Дякую за Сімінова!

Дякую за теплий візит, люба Ніно.
Прийміть, будь ласка, мої вітання зі святом 24 травня – День святих Мефодія та Кирила!
Удачі, здоров'я та натхнення!
❤
З теплом серця,
Ваш друг із Болгарії
Красимир

Красимире, дякую за привітання! Я вітаю Вас зі святом, з новими перекладами, бажаю гарного здоров'я, багато вільного часу для творчості та, звичайно ж, натхнення.
З кримським, сонячним привітом
Ніна.

Вірш Костянтина Симонова «Той найдовший день у році...» написано в період Великої Вітчизняної війниСаме в цей час автор зрозумів, що таке смерть і життя, як безцінні хвилини, проведені під мирним небом. Багато віршів автора розповідають про перший період війни, написані 1941 року, цей твір – не виняток. Він побував у багатьох країнах, був у Румунії, Болгарії, бачив життя людей.

Симонов сам був на фронті, об'їздив різні країни, він працював військовим журналістом, кореспондентом у гарячих точках, тут він навчився багато чого. Поет зрозумів, як нелегко боротися за кожну п'ядь землі, як складно вистояти у нерівному бою та перемогти ворога. Це просто неможливо, якщо сам не віриш у себе. Автор здобув найважливіші життєві уроки.

У вірші «Той найдовший день у році...» автор розповідає про перший день війни: які асоціації він викликав, що трапилося в цей момент, що робити далі, як вчинити. Це спільне лихо на 4 роки, через яке померло багато людей. Автор наголошує на тому, що списки померлих постійно оновлюються. І ніколи не знаєш, коли до нього може потрапити хтось із твоїх родичів, це жахливе почуття, яке зношує людину. Важливу роль відіграють абстрактні часові рамки: день, який тягнеться дуже довго – перший день війни, люди втрачають відчуття часу через катастрофу.

Поет вірив, що лише за допомогою справжнього кохання можна перемогти смерть. Тільки чекати, сподіватися, вірити та любити, тільки так треба жити тим, хто лишився в тилу. Це велика справа, яка робиться на благо великої Батьківщини. У багатьох віршах автор акцентує увагу на її великих просторах, на тому, що Росія – велика країна, В якій проживають справжні герої, тільки тут можуть народитися справжні патріоти країни. Симонов засуджує війну, йому подобається мир по всій землі, спокій і затишок.

Твір «Той найдовший день на рік...» складається з трьох строф, читається легко, написано простою мовою, У ньому немає ніяких особливих художніх прийомів, але це зовсім неважливо. Головне, що він дуже правдивий і відповідає істинним почуттям автора, його світогляду. Симонов говорить про глобальних проблем, що хвилює кожного з нас окремо і одночасно всіх разом.

Вірші автора звучать сильно та красиво, вони написані душею та серцем. Хоча твори Симонова максимально прості та зрозумілі, у них безліч художніх засобівдля надання тексту двозначності, вони звучать мелодійно та цікаво. «Той найдовший день на рік...» відносить нас на той час, коли почалася страшна війна, ніхто не знав, що цей день настане так швидко, а горе затягнеться ще на кілька років.

Автор акцентує увагу на тому, що справжнє кохання, дружба – найвищі почуття, які рятують воїнів на фронті. Тому так важливо завжди чекати, молитися за близьких людей і просто вірити в солдатів, у тому, що мир на землі незабаром буде досягнутий. Не можна ніколи здаватися, важливо вірити, любити та чекати. Цінуйте кожну хвилину життя, навчитеся цьому великому мистецтву.

Той найдовший день у році
З його безхмарною погодою
Нам видав спільне лихо
На всіх, на всі чотири роки.

Аналіз вірша «Той найдовший день у році» Симонова

Тема Великої Вітчизняної Війни відбито у радянській та російській літературі не просто багато. Мабуть це головна тема нашого мистецтва другої половини ХХ століття. Чимало творів написано про початковий період війни. Один із них – вірш Костянтина Симонова «Той найдовший день у году…».

Симонов служив військовим кореспондентом з 1939 року і початок війни застав на своєму посту. Він на власні очі бачив усі ті жахи, якими пройшла країна. Він побував практично на всіх ділянках фронту, особисто бачив, що діялося в місцях битв, на що були перетворені міста та села, окуповані німцями. 22 червня 1941 року особисто йому став тим самим поворотним днем, коли життя розділилася на «до» і «після». Пам'ять про цей день сильна через багато років після закінчення війни. Жах та трагедія подій того часу настільки міцно відклалися у свідомості громадян, що «Живим не віриться, що живі».

У вірші з перших рядків чітко простежується невідповідність прекрасного літнього недільного дня і тих бід і жахів, що він ніс. Звичайно, радянський Союззумів розгромити ворога та відновити зруйноване господарство, але наслідки війни відчуваються досі. Виросло нове покоління, яке не знало війни, але списки загиблих постійно поповнюються: виявляються нові поховання, встановлюються особи похованих у безіменних братських могилах. Але найгірше, на думку автора, це відхід із життя ветеранів-фронтовиків і трудівників тилу, які поклали своє здоров'я на вівтар загальної перемоги. Матеріалісту Симонову була чужа містика, але в рядках свого вірша він викладає думку про те, що інші ветерани, що йдуть у світ, зустрічаються там з рідними і близькими, яких втратили за роки війни. «А до мертвих, виправивши квиток/ Усі їдете хтось із близьких».

22 червня названий Симоновим «найдовшим днем року» у календарному сенсі. Для нього самого і для жителів усієї країни він став найдовшим через втрату відчуття часу, викликаного трагедією.

«Той найдовший день на рік…» складається з трьох строф, у ньому немає якихось складних мистецьких прийомів. У цьому полягає його сила: автор простою мовою доносить зрозумілі всім і кожному думки, ділиться з читачем загальними переживаннями. Твір повертає читача в той час, коли шок від раптового нападу Німеччини був ще дуже сильним, коли було ще неясно, як довго триватиме війна, і чого вона коштуватиме.

Сімдесят п'ять років тому розпочалася Велика Вітчизняна війна. 22 червня 1941 року стало одним із найстрашніших днів в історії нашої країни. У ті тяжкі дні, коли дуже багатьом здавалося, що Гітлера не зупинити (його справді довго не вдавалося зупинити), потрібні були якісь виняткові душевні сили, щоб вірити в кінцеву перемогу над фашистами. Щоб бити ворога, що втратив людську подобу.

Звичайно, напад нацистської Німеччини на Радянський Союз був передбачуваним, на нього чекали, про нього попереджали. Однак коли воно все-таки сталося, країна опинилася в розгубленості. Ціна цієї розгубленості була дуже висока, і про це не варто забувати.

Суб'єктивні причини лежить на поверхні, вони очевидні. Розвідники неодноразово попереджали Йосипа Сталінапро війну, що насувається. А він до кінця не вірив їхнім повідомленням, вважаючи, що німецькі спецслужби свідомо підсовують дезінформацію, намагаючись спровокувати Радянський Союз на превентивний удар. У цьому номері журналу ми публікуємо фото зі знаменитою «матюковою» резолюцією вождя на доповідній записці наркома держбезпеки Всеволода Меркулова, яка була спрямована Сталіну за п'ять днів до початку війни

Однак не треба уявляти справу так, що німці обдурили простака. До Москви стікався потік найрізноманітнішої, найчастіше суперечливої агентурної інформації, і розібратися в цьому потоці було дуже непросто. Це був програш у складній розвідувальній грі. Його причина в тому, що Сталін усіма силами відтягував війну, розуміючи, що технічно й організаційно країна до неї ще не підготувалася, і тому вкрай підозріло ставився до таких повідомлень. У цьому й була помилка: рано чи пізно німці його переграли.

Дозвілля критик міг би тут же продовжити: «А от якби він більше довіряв людям, якби уникав приймати одноосібні рішення, якби верхівка армії не загинула під час репресій, якби в країні була не диктатура, а демократія… Тоді, дивись, перемога не дісталася б такою ціною». Якби, якби, якби…

Головне питання в тому, чи можна було в принципі виявитися готовим до такої масштабної, «тотальної», як її називали самі німці, війні та ще й з країною, на яку працювала б прольша частина тодішньої Європи? Чим взагалі вимірювати і з чим порівнювати цю «готовність»? Адже якщо судити не за результатами воєн, а за їх початковими етапами, до жодного з великих європейських конфліктів Росія не була готова. Ні до Північної війни, що почалася поразкою під Нарвою, ні до Вітчизняної війни 1812, коли Наполеон опинився в Москві. Що вже казати про Першу світову!

1941-го зіткнулися не просто різні на кшталт економік країни, а й країни з різними соціально-економічними можливостями, якщо завгодно, з різними ментальними установками. Німеччина з населенням, яке давно чекало на геополітичний реванш, і до того ж вже скуштувала перші легкі плоди переділу світу, – один із визнаних у світі технологічних лідерів. З іншого боку – Росія, країна, прямо скажемо, із середнім рівнем технічної оснащеності, яка зовсім недавно пережила дві революції та породжені ними соціальну та демографічну катастрофи, Громадянську війну, розруху; країна, яка з величезним перенапругою сил почала індустріалізацію, але до 1941 року її так і не завершила.

До цього додайте німецьку методичність і педантичність, які зіткнулися з російською «можна». Втім, незабаром і з російською ж повільно запрягає, але швидко їде. Зі стійкістю та самопожертвою радянських солдатів. З героїчною працею радянських людейв тилу. Нарешті, з твердістю і холоднокровністю Сталіна, що зумів утримати на краю прірви, здавалося б, країну, що вже впала туди…

«Якби, якби, якби». Про надмірно високу ціну перемоги ми чуємо тут і там, а хтось намагався прикинути, якою була б ціна нашої поразки?

Що ж до Великої Вітчизняної війни, незважаючи на військові катастрофи літа-осені 1941-го, а потім і 1942-го, ми таки перемогли. Це був справжній, без жодних перебільшень, Подвиг мільйонів наших співгромадян – як співається у пісні, від маршалів країни до рядових. Низький уклін їм усім. І вічна пам'ять...

Через 30 років після початку війни Костянтин Симонов– людина, яка зробила для збереження пам'яті про Велику Вітчизняну чи не більше за інших, – дуже точно написала про неї…

Вона такою вдавила слід
І стільки додолу поклала,
Що двадцять років та тридцять років
Живим не віриться, що живі.
А до мертвих, виправивши квиток,
Все їде хтось із близьких,
І час додає до списків
Ще когось, кого немає.
І ставить,
ставить
обеліски.

Володимир Рудаков,
головний редактор журналу "Історик"